Верховна Рада України прийняла в цілому Закон про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (№ 4575).
Цим законом скасовується ст. 19 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", яка дозволяла надавала право Кабінету Міністрів України реструктурувати фактичну бюджетну заборгованість за визначеними ним видатками державного бюджету, що виникла станом на 1 січня 2014 року, та заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка утворилася у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, у встановлених ним обсягах шляхом видачі фінансових казначейських векселів строком обігу до п'яти років з дохідністю 5 відсотків, а також надавала право органам, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Разом з цим додана стаття 24:
«Здійснити відшкодування податку на додану вартість платникам, у яких суми податку задекларовані до відшкодування до 1 січня 2014 року, підтверджені перевірками та не відшкодовані на дату набуття чинності цим Законом, шляхом оформлення облігаціями внутрішньої державної позики понад обсяги, встановлені додатком N 2 до цього Закону, з відповідним коригуванням граничного обсягу державного боргу, визначеного статтею 5 цього Закону, з терміном обігу п'ять років.
На обсяг випущених облігацій внутрішньої державної позики Міністерство фінансів України збільшує відповідні показники фінансування державного бюджету понад обсяги, затверджені у додатку N 2 до цього Закону та зменшує відповідні показники доходів державного бюджету, визначені у додатку N 1 до цього Закону.
Порядок випуску, обігу, погашення зазначених облігацій внутрішньої державної позики, а також нарахування процентів на них затверджується Кабінетом Міністрів України, при цьому має бути забезпечено рівність умов для всіх платників податку щодо визначення способу відшкодування податку на додану вартість, добровільність здійснення такого відшкодування та зацікавленість усіх платників податку.»