Головне управління ДФС у м. Києві листом від 25.12.2015 р. № 19673/10/26-15-15-03-11 надало наступну індивідуальну податкову консультацію щодо врахування витрат попередніх звітних періодів у фінансовій та податковій звітності.
Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами ті доповненнями (далі - Кодекс), у редакції, що діяла до 01.01.2015 року, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Норми Кодексу у редакції, що діє з 01.01.2015 року не містять окремого розділу щодо складу та порядку визнання втрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.
Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 розд. III Кодексу об'єктом оподаткування додатком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Коригування фінансового результату до оподаткування на суму витрат не врахованих у минулих періодах і не підтверджених первинними документами розділом III Кодексу не передбачено.
Разом з тим, згідно з п. 44.2 ст. 44 Кодексу встановлено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткуванні.
Зокрема, для цілей оподаткування платники податку зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 Кодексу).
Враховуючи зазначене, витрати, які враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджений наказом Мінфіну України від 31.12.99 N 318 (зі змінами та доповненнями) (далі - П(С)БО 16).
Згідно з п. 7 розд. "Визнання витрат" П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Слід зазначити, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюються Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 3 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 N 996-XIV).
Щодо відображення у податковій звітності витрат, які не були включені в попередніх звітних періодах, то п. 50.1 ст. 50 Кодексу передбачено, що у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податкової декларації (крім обмежень, визначених цією статтею він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Слід зауважити, що згідно із ст. 36 Кодексу платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати відповідність проведення ними операцій.